Мово моя
українська!
Мова — то душа народна!
Ти постаєш в ясній обнові.
Як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана, материнська мова! Д. Білоус
Рідна
мова... Вона така неповторна, мелодійна і співуча, бо ввібрала в себе гомін
дібров і луків, полів і лісів, духмяний, п'янкий запах рідної землі. У народу
немає більшого скарбу, ніж його мова. Бо саме мова — це характер народу, його
пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції,
побут народу, його розум і досвід, краса і сила душі, вона його, народу, цвіт і
зав'язь. Ще в дитинстві рідна мова допомагає нам пізнавати світ, відкривати для
себе великий і чарівний світ життя. Без мови не може існувати й розвиватися суспільство,
бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати свої почуття,
досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.
Слово
надто багато означає в житті. Як відомо, воно може впливати на долю, воно вмить
змінює настрій, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як
часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному із
словників. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Слушно згадати слова М.
Рильського:
Як
парость виноградної лози,
Плекайте
мову.
Пильно
й ненастанно.
Політь
бур'ян.
Чистіша
від сльози
Вона
хай буде!
Той,
хто зневажливо ставиться до рідної мови, до рідного народу, не вартий уваги і
поваги. І це болить нам, тим, хто любить рідну Україну, рідну мову. Мова
служить нам завжди. Щирими словами ми звіряємося у дружбі, словами ніжними
відкриваємо серце коханій людині, словами гострими і твердими, «мов криця»,
даємо відсіч ворогові. Не можна ходити по рідній землі, не зачаровуючись рідною
мовою, не знаючи і не вивчаючи її.
Українська
мова — це барвиста, запашна, нев'януча квітка, яка вічно квітне, долаючи час,
кидаючи барвисту стрічку з давнини у майбутнє. Вона виткана і червоною калиною,
і синім барвінком, і вишневим цвітом та запашною рутою-м'ятою. Відомий поет і
композитор Юрій Рибчинський із захопленням говорить про мову:
Мова
наша, мова -
Мова
кольорова,
В
ній гроза травнева
Й
тиша вечорова...
Жодна
країна світу, мабуть, не дозволила б нікому зневажати, принижувати, визнавати
другорядною свою мову.
Українська
мова — це неоціненне духовне багатство, з яким народ живе, передаючи із
покоління в покоління мудрість, славу, культуру і традиції. Наше українське
слово, хоча і вмирало з голоду, і бідувало, переслідувалось і заборонялось, але
вистояло і відродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашій мові
потрібен саме зараз вогонь любові й духовна міць.
Калиновою,
солов'їною називають українські поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але
водночас щиро, із синівською любов'ю звеличує рідну мову. Ось як В. Сосюра
захоплюється мовою:
О
мово рідна! Їй гаряче
Віддав
я серце недарма.
Без
мови рідної, юначе,
Й
народу нашого нема.
Людина
може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень,
але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не
тільки тому, що цією мовою користується повсякденно, а й тому, що рідна мова —
це невід'ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки
якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі. З рідною мовою
мають зв'язок найдорожчі спогади про перше слово, вимовлене в дитинстві, почуте
з маминих вуст, затишок батьківської хати, веселий гомін дитячого гурту, тихий
шелест листя старої верби, під якою вперше зустрівся з коханою людиною:
Вона,
як зоря пурпурова,
Що
сяє з небесних висот.
І
там, де звучить рідне слово,
Живе український народ.
Мова
народу — найкращий цвіт, що ніколи не в'яне, а вічно живе, розвивається.
Одна
українська приказка говорить: «Ласкавими словами й гадюк чарують». Тож бережімо
рідну мову, шануймо і розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу, намагаймося
говорити один одному лише добрі слова, тоді і світ навколо стане кращим,
добрішим. |
