5


Каталог файлів
Головне меню
Block title
Block content
Корисні посилання

Каталог файлів

Головна » Файли » Соціально-психологічна служба » Поради вчителю

Емоційне вигорання як стрес
[ Викачати з сервера (26.4 Kb) ] 21.08.2012, 11:02

ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРЯННЯ ЯК СТРЕС

(за Дербеньова А.Г., Кунцевська А.В. Профілактика синдрому емоційного вигоряння педагогів. – Х.: Вид. група»Основа», 2009. – с. 9-12, 14-20.)  

       Згідно з думкою провідних учених, вигоряння можна прирівняти до дістресу в його крайньому прояві або до третьої стадії загального синдрому адаптації – стадії виснаження; проте момент, коли стрес переходить у вигоряння, не є чітко визначеним.

       Емоційне вигоряння – динамічний процес і виникає поетапно,                         у повній відповідності до механізму розвитку стресу, у наявності – усі три фази стресу ( за В.В.Бойко):

  • нервове (тривожне) напруження – його створюють хронічна психоемоційна атмосфера, обстановка, що дестабілізувала, підвищена відповідальність, складність контингенту;
  • резистенція, тобто опір, - людина намагається більш-менш успішно захистити себе від неприємних вражень;
  • виснаження – зубожіння психічних ресурсів, зниження емоційного тонусу, яке настає внаслідок того, що проявлений опір виявився неефективним.

Фаза «напруження»

         Нервове (тривожне) напруження є передвісником і «пусковим» механізмом у формуванні емоційного вигоряння. Напруження має динамічний характер, що обумовлюється постійністю, що вимотує, або посиленням факторів, що психотравмують. Тривожне напруження містить декілька симптомів:

       Симптом «переживання психотравмуючих обставин». Проявляється усвідомленням (що з часом усе більше посилюється) психотравмуючих чинників професійної діяльності, що їх складно або неможливо усунути. Якщо людина не є ригідною, то роздратування ними поступово зростає, накопмчується відчай і обурення. Нерозв’язаність ситуації призводить до розвитку інших явищ "вигоряння».

       Симптом «незадоволення собою». Унаслідок невдач або нездатності вплинути на психотравмуючі обставини, людина зазвичай відчуває незадоволення собою, обраною професією, посадою, конкретними обов’язками. Діє механізм "емоційного перенесення» - енергетика прямує не тільки і не стільки назовні, скільки на себе. Принаймні, виникає замкнутий енергетичний контур «Я і обставини»: враження від зовнішніх чинників діяльності постійно травмують особистість і спонукають її знов і знов переживати психотравмуючі елементи професійної діяльності. У цій схемі особливе значення мають відомі нам внутрішні чинники, що сприяють появі емоційного вигоряння: інтенсивна інтеріорізація обов’язків, ролі, обставини діяльності, підвищена сумлінність і відчуття відповідальності. На початкових етапах «вигоряння» вони нагнітають напруження, а на подальших провокують психологічний захист.

         Симптом «загнаності до клітки». Виникає, але не в усіх випадках, хоча виступає логічним продовженням стресу, що розвивається. Коли обставини, що психотравмують, дуже тиснуть і усунути їх неможливо, до нас часто приходить відчуття безвиході. Ми намагаємося щось змінити, ще і ще раз обдумуємо незадовільні аспекти своєї роботи. Це призводить до посилення психічної енергії за рахунок індукції ідеального: працює мислення, діють плани, цілі, настанови, сенси, підключаються образи незалежного й бажаного. Зосередження психічної енергії досягає значного напруження. І якщо вона не знаходить виходу, якщо не спрацював який-небудь засіб психологічного захисту, включаючи «емоційне вигоряння», то людина переживає відчуття «загнаності до клітки». Це стан інтелектуально-емоційного затору, безвиході. Нас доводить до несамовитості бюрократична казенщина, організаційна безтолковість, людська непорядність, повсякденна рутина.

        Симптом «тривоги й депресії». Проявляється у зв’язку                                 з професійною діяльністю в особливо ускладнених  обставинах, що спонукають до емоційного вигоряння як засобу психологічного захисту. Відчуття незадоволеності роботою і собою породжують могутнє енергетичне напруження у формі переживання ситуативної або особистісної тривоги, розчарування в собі, в обраній професії, у конкретній посаді. Симптом «тривоги й депресії» - мабуть, остання  крапка у формуванні тривожної напруженості під час розвитку емоційного вигоряння.

Фаза «резистенції»

      Виокремлення цієї фази в самостійну є вельми умовним. Фактично опір стресу, що зростає, починається з моменту появи тривожного напруження. Це природно: людина усвідомлено або несвідомо прагне до психологічного комфорту, намагається знизити тиск зовнішніх обставин за допомогою наявних у її розпорядженні засобів. Формування захисту за участю емоційного вигоряння відбувається на тлі наведених  далі симптомів.

      Симптом «неадекватного вибіркового емоційного реагування». Безперечна «ознака вигоряння», коли професіонал перестає уловлювати різницю між двома явищами, що принципово відрізняються: економічний прояв емоцій і неадекватне вибіркове емоційне реагування.

      У першому випадку йдеться про вироблену з часом корисну навичку підключати до взаємодії з діловими партнерами емоції досить обмеженого регістра й помірної інтенсивності: легка усмішка, привітний погляд, м’який, спокійний тон мовлення, стримані реакції на сильні подразники, лаконічні форми вираження незгоди, відсутність категоричності (це свідчить про високий рівень професіоналізму).

       Він цілком виправданий у таких випадках:

  • якщо не перешкоджає інтелектуальному опрацюванню інформації, що обумовлює ефективність діяльності. Економія емоцій не знижує «входження» в партнера, тобто розуміння його станів і потреб, не заважає ухваленню рішень і формулюванню висновків;
  • якщо не насторожує і не відштовхує партнера;
  • якщо за необхідністю поступається місцем іншим, адекватним формам реагування на ситуацію. Наприклад, професіонал, коли потрібно, здатний поставитися до партнера підкреслено ввічливо, уважно, зі щирим співчуттям.

       Зовсім інша справа, коли професіонал неадекватно «економить» на емоціях, обмежує емоційну віддачу за рахунок вибіркового реагування під час робочих контактів. Діє принцип «хочу або не хочу»: визнаною потрібним – приділю увагу цьому партнеру, буде настрій – відгукнуся на його стани і потреби. За всією неприйнятності такого стилю емоційної поведінки він вельми поширений. Річ у тому, що людині найчастіше здається, ніби вона поводиться цілком припустимо. Проте суб’єкт спілкування або сторонній спостерігач фіксує інше – емоційну черствість, нечемність, байдужість.

         Неадекватне обмеження діапазону й інтенсивності включення емоції у професійне спілкування інтерпретується партнерами як неповага до їх особистості, тобто переходить в площину етичних оцінок.

         Симптом «емоційно-етичної дезорієнтації». Він немовби заглиблює неадекватну реакцію у взаєминах із діловим партнером. Нерідко у професіонала виникає потреба в самовиправданні. Не проявляючи належного емоційного ставлення до суб’єкта, він захищає свою стратегію. При цьому звучать думки: «Це не той випадок, щоб переживати», «Такі люди не заслуговують на добре ставлення», «Таким не можна співчувати», «Чому я повинен за всіх хвилюватися?»

         Подібні думки й оцінки, безперечно, свідчать про те, що емоції не будять або недостатньо стимулюють етичні відчуття. Адже професійна діяльність, побудована на людському спілкуванні, не знає виключень. Лікар не має морального права ділити хворих «хороших» і «поганих». Учитель не повинен розв’язувати педагогічні проблеми підопічних на власний розсуд.

      На жаль, у житті ми часто стикаємося з проявами емоційно-етичної дезорієнтації. Як правило, це викликає справедливе обурення, ми засуджуємо спроби поділити нас на гідних і негідних пошани. Але з такої ж легкістю майже кожен, посідаючи своє місце в системі службово-особистісних взаємин, припускається емоційно-етичної дезорієнтації. У нашому суспільстві звично виконувати свої обов’язки залежно від настрою і суб’єктивної переваги, що свідчить, так би мовити, про ранній період розвитку цивілізації у сфері міжсуб’єктних взаємозв’язків.

       Симптом «розширення сфери економії емоцій». Такий доказ емоційного вигоряння має місце тоді, коли ця форма здійснюється поза професійною сферою – у спілкуванні з рідними, приятелями та знайомими. Випадок відомий: на роботі ви настільки втомлюєтесь від контактів, розмов, відповідей на запитання, що вам не хочеться спілкуватися із близькими. До речі, часто саме домашні стають першою «жертвою» емоційного вигоряння. На службі ви ще тримаєтеся відповідно до нормативів та обов’язків, а вдома замикаєтесь або, навпаки, гиркаєте на членів родини й друзів. Можна сказати, що ви пересичені людськими контактами. Ви переживаєте симптом «отруєння людьми».

          Симптом «редукції професійних обов’язків”. Термін редукція означає спрощення. У професійній діяльності, що припускає широке спілкування з людьми, редукція виявляється в спробах полегшити або скоротити обов’язки, які вимагають емоційних витрат. За горезвісними «законами редукції» суб’єктів сфери обслуговувння, лікування, навчання та виховання обділяються елементарною увагою люди, які звертаються до зазначених спеціалістів. Редукція професійних обов’язків звична супутниця безкультурності в ділових контактах.

Фаза «виснаження»

     Ця фаза характеризується більш-менш вираженим падінням загального енергетичного тонусу й ослаблення нервової системи. Емоційний захист у формі «вигоряння» стає невід’ємним атрибутом особистості.

      Симптом «емоційного дефіциту». Професіонал відчуває, що емоційно він уже не може допомагати суб’єктам своєї діяльності. Не в змозі увійти в їх становище, брати участь у спільній діяльності та співпереживати, відгукуватися на ситуації, що повинні зачіпати, спонукати, підсилювати інтелектуальну, вольову й етичну віддачу. Про те, що це саме емоційне вигоряння, свідчить його ще недавній досвід6 якийсь час тому таких відчуттів не було, і особливо гостро переживає їх появу. Поступово симптом посилюється і набуває більш ускладненої форми: все рідше виявляють позитивні емоції та все частіше – негативні. Різкість, грубість, дратівливість, образливість, капризи доповнюють симптом «емоційного дефіциту».

        Симптом «емоційної відчуженості». Особистість майже повністю виключає емоції зі сфери професійної діяльності. Її майже нічого не хвилює, майже ніщо не викликає емоційного відгуку – ані позитивні обставини, ані негативні. Причому це не початковий дефект емоційної сфери, не ознака ригідності, а придбаний за роки обслуговування людей емоційний захист. Людина поступово вчиться працювати як робот, як бездушний автомат. У інших сферах вона живе повнокровними емоціями.

       Реагування без відчуттів і емоцій – найяскравіший симптом «вигоряння». Він свідчить про професійну деформацію особистості й завдає збитку суб’єкту спілкування. Партнер такої людини зазвичай переживає виявлену до нього байдужість і може бути глибоко травмованим. Особливо небезпечно демонстративна форма емоційної відчуженості, коли професіонал усім своїм виглядом показує: «А мені плювати на вас».

      Симптом   «особистісної відчуженості, або деперсоналізації», виявляється в широкому діапазоні умонастроїв і вчинків професіонала в процесі спілкування. Перш за все, проявляється у повній або частковій втраті інтересу до людини – суб’єкта професійної дії. Вона сприймається як неживий предмет, як об’єкт для маніпуляцій – з нею доводиться щось робити. Об’єкт обтяжує професіонала своїми проблемами, потребами, неприємні ані присутність, ані сам факт його існування.

   

        


Категорія: Поради вчителю | Додав: dovg_vo
Переглядів: 2819 | Завантажень: 208 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Годинник
Пошук на сайті
Бренд міста
Форма входу
Хмаринка тегів
Місцезнаходження
Статистика